Популярне

Почала жити перед смертю

Наше життя схоже на спалах. Та чи помічали ви, що найсильніше цей спалах світить саме перед згасанням. Ось так і людина починає цінувати своє життя, не те, що кожен день, а й секунду, перед смертю. Саме ця людина розуміє, що кожен прожитий день ніколи не повториться, кожна щаслива хвилинка, ні, навіть секунда, настільки дорогоцінна, що нею потрібно смакувати, як вином довгої витримки. Ця людина дивиться на світ зовсім іншими очима, в людях бачить добро, в природі — красу. Саме тоді усвідомлює вона і велич та все могучість Бога…

Життя Ніни Федорівни – проходило як відлуння потягу «Чух-Чух, Чух-Чух» - рівномірне, одноманітне, і як виявилось, сіре і нудне. Тільки сьогодні, лежачи на смертному ложі, вона усвідомлює, що нічого не нажила, мало того, нічого вона не варта в цьому світі. І це при тому, що останні двадцять років пропрацювала директором одного доволі успішного підприємства, збудувала великий особняк за містом, який місцеві жителі називали «палацом». Все життя присвятила роботі, заробітку грошей. Сьогодні, коли вона усвідомлює, що це її останні дні, зі сміхом згадує свої життєві настанови. «По-перше я завжди говорила, що, якщо хочеш зіпсувати собі кар’єру, заведи сімю. По-друге – щось втрачає тільки той, в кого є що втрачати. Все життя мене вважали сильною людиною – стальною леді, неприступною сніговою королевою, жорстким стервом. Хм… А я була, всього-на-всього, переляканою жінкою, котра боялася болю, розчарування, через те і ховалася за ширмою роботи. Я грала роль стальної леді, трудоголіка і не помітила, коли ця роль стала всім життям. Як згадаю, в той час, коли мої коліжанки ходили по вечірках, я сиділа за книгами, потім, коли вони одружувалися, я шукала пристойну роботу. Коли вони народжували дітей, я писала звіти. Коли подруги розповідали, як довгими вечорами сиділи над дитячими колисками, як тішилися першими кроками, словами, я могла похвалитися першими успіхами в кар’єрі.

Згодом це мені набридло і я зробила все, щоб ці домогосподарки зникли з мого життя. Почали керуватися новим правилом: «Успішні люди спілкуються із собі подібними!!!». З того часу я перестала спілкуватися із родиною. Ці селюки мене просто бісили. Тільки тепер я розумію, що я їм заздрила! Адже в них було з ким пожартувати, чому потішитися і навіть на кого посердитися. А я? Одним єдиними другом в мене був кіт Барбос, який заміняв мені друзів, та й той інколи так презирливо дивився на мене, що одразу ж отримував стусана. Якщо в мене був поганий настрій, то задля того, щоб його покращити, я могла або насварити на працівників, або, якщо було зовсім паршиво, звільнити когось. Ось так пройшло все життя!»…

Потім на фірмі наступили тяжкі часи. Керівництво не справилося із своїми обов’язками і фірма збанкрутувала. Ось так «королева» позбулася свого трону. Коли прийшлось влаштовуватись на роботу, то виявилося, що Ніна Федорівна нажила собі чимало ворогів. Та й це ще не найгірше. Жінка зрозуміла, що окрім того, щоб керувати людьми, більше ні до якої роботи не здібна. А кому сьогодні потрібен керівник пенсійного віку? Дорогу молодим, як то кажуть. Ось і залишилась одна у своєму величезному домі. Так стало важко та сумно, так самотньо, що хоч у піжмурки із Барбосом грай. Отримувала копійки пенсії (хоча для посереднього пенсіонера ця сума була б не аби яким статком), депозит від банку і це для неї було просто нічим, ледве вистачало, щоб оплатити свій "палац".

Згодом пенсіонерка продала свої володіння і придбала кватирку в центрі міста. Не пройшло і трьох років, як Ніна Федорівна перетворилася на пристарілу жіночку, котра сидить під під’їздом та пліткує про сусідську молодь. А коли старенька захворіла, то сусідка Валя викликала швидку, лікарі щось вкололи жінці і запевнили, що найкраще їхати до лікарні. Проте пані Ніна на відріз відмовлялася туди їхати. Адже там, серед хворих і їхніх відвідувачів, вона почуватиметься зовсім самотньою. Ось так лежала Ніна Федорівна зовсім квола, зовсім самотня та ображена сама на себе. "Це ж треба було так спаскудити собі життя!!!" - подумала жінка та й заплющила очі...

Зоряна Деркач
Всі статті автора

Колонка

Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.


Коментарі

Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.


Вибір редакції

Бер
27
У чому різниця між просеко та шампанським

Просеко та шампанське — два популярних види ігристих вин, які часто асоціюються зі святковими подіями та особливими випадками. Мають спільні характеристики, які роблять їх досить схожими, але водночас різними. Кожен напій може похвалитися власними особливостями.

Бер
18
Наукова установа в Тернополі проводить збір книг для Херсону

З нагоди відзначення 210-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка та з метою поповнення бібліотечних фондів, формування книжкових поличок в укриттях та наповнити книжкові полиці в Херсонській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара.

Лют
19
Які перспективи освіти в Україні в майбутньому?

Мати можливість планувати далі, аніж на наступні декілька місяців – це велика розкіш для середньостатистичного українця, який перебуває в режимі виживання, боротьби та невизначеності. Але є багато соціальних сфер, які під впливом війни починають змінюватися вже сьогодні. І чи будемо ми готові до нових реалій, коли ці зміни заведуть нас у глухий кут і вимагатимуть термінових реформ? Наприклад, яким ви бачите майбутнє української освіти, яка напряму залежить від народжуваності дітей? В 2000-х роках ми досягли відносної стабільності у своєму економічному та політичному розвитку. Саме завдяки цьому внормувалося і питання народжуваності. З ростом рівня життя зросла і народжуваність, яка в 2012 році досягла позначки в 520 тисяч немовлят.

Реклама

НОВІ КОМЕНТАРІ


parkovka.ua

Зроблено web-студією