Зарваниця

Зарваниця — село у Теребовлянському районі. Стародавнє галицьке поселення, розташоване у закруті річки Стрипа, на Подільській височині, відоме з історичних джерел за 1458 р.

Його минуле оповите легендами. За народними переказами село отримало свою сучасну назву від часу татаро-монгольського нашестя на Київську Русь, тобто з 1240 р. Після зруйнування Києва один з київських ченців, уродженець Галичини, прямуючи до Теребовлі, знесилений від голоду і ран, заночував у лісі. Він, щиро молячись за свій знедолений край і благаючи заступництва Богородиці, заснув міцним сном. 

У сні з’явилася Пречиста Діва Марія, поблагословила і торкнулася його своїм омофором. Чернець прокинувся, побачив невидане диво: серед сріблястої долини, у криничці знаходилася ікона Богородиці, віддзеркалення якої надприродним блиском світилось у повітрі. Вражений чернець впав на коліна і щиро молився, омиваючи свої рани. Невдовзі повернулися до нього сили, і на честь цього чуда він збудував в одній з печер келію, де встановив Чудотворну ікону. А місце, де “зарвав його сон”, назвав Зарваницею.

З урахуванням загальнодержавного і міжнародного значення Зарваниці як релігійного центру, назріла необхідність відновлення міського статусу населеного пункту з наданням герба, проект якого розробив тернопільський художник Михайло Харинович, з благословіння владики Михаїла і виноситься на обговорення. На блакитному щиті французької форми — канонічне зображення ікони Богородиці з немовлям Ісусом, виконане в золоті. Внизу ікони — срібна хвиляста лінія, що символізує водну стихію, а конкретніше — криничку, де, згідно з народними переказами, вперше зафіксовано появу Чудотворної ікони. Щит увінчаний міською короною сріблястого кольору — свідчення того, що населений пункт у минулому користувався міськими правами і гербом, котрі впродовж століть були втрачені. Продовженням картуша є перехрещені ключі із зубцями догори (елементи герба Ватікану) у поєднанні зі стилізованими гілками терену. Вони символізують діяльність Апостольського престолу, яка завершилась у 1867 р. наданням Чудотворній іконі відпускного значення. Тернові гілки підкреслюють шлях Чудотворної ікони і Української греко-католицької церкви.