Історія Гошівського монастиря

Гошівський монастир — греко-католицький монастир Чину св. Василія Великого у селі Гошеві Долинського району на Івано-Франківщині. Вважається однією із найвеличніших релігійних та історико-архітектурних святинь Західної України. Його щорічно відвідує кілька мільйонів прочан з різних країн Європи. 

Навколо питання виникнення Гошівського монастиря існують різні версії. Якщо врахувати, що перша письмова згадка про село Гошів відноситься до 1464 р., то монастир в урочищі "Красний Ділок" (згодом - "Чорний Ділок"), як місце поселення кількох ченців-пустельників, міг існувати значно раніше. У пошуку кращих і вигідніших умов ченці масово переходили з одного монастиря до іншого, а деякі заселяли необжиті землі на певній віддалі від існуючих поселень. 

Майже 5-столітня історія монастиря була дуже складною. 1570 року лицар королівського війська Кучулад побудував тут церкву і монастир, які на початку XVІІ століття спалили кримські татари. Вони також повбивали ченців.

У 1629 році власник села Гошів Євстахій Шумлянський відбудував церкву і монастир у Чорному Ділку. Цей чоловік був великим жертводавцем, а незадовго до смерті й сам прийняв чернечий обіт.

У другій половині XVІІ століття монастир перенесено на Ясну Гору. Ймовірно, переселення монахів на нове місце було зумовлене черговою пожежею. Але й тут у 1762 році вогонь пожер монастирські будівлі. Аби все відновити, знову потрібні були кошти і шалені зусилля. Саме тоді ігумену Йосафату Ленчевичу, згідно з його записами, з’явилася Божа Мати, яка потішила монаха і дала добру пораду щодо відбудови.

Зібравши кошти, почалася робота. У 1771 році на Ясній Горі вже стояв монастир, а наступного року завершено відновлення церкви. Вона була невеликою, тож згодом, аби задовольнити духовні потреби віруючих, яких приходило сюди чимало, у 1842 побудовано більший храм. Він стоїть тут і донині.

На задній стіні приміщення був намальований сонячний годинник, на якому тінь стрілки показували точну годину (при сонячній погоді) впродовж дня.

Всі п’ять найбільших дзвонів подарували миряни. Найбільший вагою 1500 кг, найменший - 500 кг. В одній із кімнат монастирського приміщення знаходилася книгозбірня, де зберігалися всі українські книжки, газети, журнали, які виходили в Галичині з 1848 року. На жаль, під час війни в 1944 р. значна частина бібліотеки згоріла. Монастир знову зазнав руйнації, тільки стіна, на якій була ікона, вціліла.

У післявоєнні роки час від часу навідувались в монастир енкаведисти. Після кожного такого відвідування з келій чи трапезної зникали то рушник, то ложечки, то скатертина. Але в усі часи потік прочан на Ясну Гору не припинявся. [4]

У 1950 році монастир припинив своє існування. Арештовані були священики, монахи. Багато ікон, золотих і позолочених речей було вилучено.

До 1978 року у цьому приміщенні був дитячий будинок, церква використовувалась під склад. А потім монастирські келії були базою відпочинку...

На початку 90-х років відроджується життя у Гошівському монастирі[5]. На пожертви віруючих були відремонтовані приміщення монастиря й церква. Єпископ м. Майнца (Німеччина) прислав групу експертів під керівництвом доктора Шпендлера, які врятували храм.

Німецькі спеціалісти встановили електронні дзвони, єдині в країні. Художники-реставратори з Дрогобича, Львова, Борислава провели за рік велику роботу - реставрували п’ять великих полотен XVIII ст. і намалювали 15 картин.

Освячення відродженої церкви відбулося 1996 року.